" Пригоди прибиральниці Олі з Харкова".

 

" Дівчина, що розклеює оголошення".

Зимовий вітер вулицями виє, Оля в руках тримає клей. Розклеювачка об’яв – її робота, Серед снігу, морозу, вона не здається.

Об’яви на стовпчиках, на деревах, Вона клеїть їх, не зупиняючись. “Загублено рукавичку!” – перша об’ява, знайти рукавичку- то добра справа, думає дівчина і клеїть далі.

“Пропала кохана кішка!” – друга об’ява, лавка біля кафе – місце для спілкування.

 Можливо, це така сама кішка, що вдома, дика, але вміла відкривати двері вранці.

Третя об’ява – про митця для графічних робіт, Оля поклеїла її на вітрину магазину. Можливо, це її шанс, її мрія, І вона відчула в собі тепло, як весняне сонце.

Але фірма не заплатила, об’яви зірвані, Оля не здавалась, вирішила інакше. Під вікном квартири – два дикі коти, вона вирішує їх забрати додому собі. Вони порадували її, даруючи тепло.

Життя розклеює об’яви несподівані, Але саме ті, які найбільше потрібні. Так Оля знайшла своє місце, свою роботу, Серед снігу і морозу, вона не здається, вона любить тварин, її серце бється.

🌟Автор- Шульміна Наталія.

" Пригоди прибиральниці Олі з Харкова."

Прибиральниця Оля з Харкова,

Зарплату не отримала вчасно,

Але вона не засмучувалась,

Бо біля смітника знайшла скарби виразно.

Дві дубленки там хтось викинув вчасно,

Вони були як з казки – справжні чудеса!

Оля їх взяла, в очах блищали зірки,

І відразу відчула себе королевою.

"Охо-хо, яка я тепер стильна!" – подумала вона,

І одягла овчинні тулупи, як зірка моди.

Ходила по коридору, гордо піднявши голову,

А охорона сміялась, не знаючи, що робити.

"Оля, ти виглядаєш як зі світських газет!" – сказав охоронець,

А Оля відповіла: "Мені все одно, якщо зарплату не дали!

Я тепер – дублянкова королева,

І ніхто не зможе мене засмутити!"

Так от, Оля з Харкова стала легендою,

З двома дубленками і великою усмішкою.

І хоча зарплату так і не отримала,

Вона знайшла скарби, які варті багато! 🌟💰😄

Автор- Наталия Шульмина .

" Незабутня пригода моєї подруги Олі під час обстрілу"

Звісно, давайте відправимося у цю незвичайну пригоду разом! 🚑🤣

Моя незабутня пригода в поліклініці під час обстрілів

Мене звати Оля, і я – звичайна дівчина, яка вирішила відвідати поліклініку. Нічого особливого, просто трохи кашлюка та нервів від роботи. Я ввійшла до кабінету терапевта, сподіваючись на звичайний прийом.

Терапевт, доктор Іванов, виглядав втомлено. Він поглянув на мене через окуляри і сказав: “Сідайте, Оле. Що вас турбує?”

Але раптом почувся гучний вибух. Вікно розлетілося на шматки, а я впала на підлогу. Обстріл! Я відчула, як серце вибилося з ритму. Доктор Іванов теж впав, але встиг сховатися під столом.

А тут щось сталося з бабусею, яка сиділа поруч. Вона вдарилася об стіну і втратила свідомість. Я відчула паніку – що робити? І тут, як на зло, в мене почалися перейми. Я відчула, як води розтягують мене, і зрозуміла – народжую!

Доктор Іванов вибіг з-під столу, побачив мою ситуацію і вигукнув: “Оля, ви вже більше не потребуєте ліків від нервів. Моліться Ісусу!”

І тут я, лежачи на коридорі, забула про обстріл, бабусю та всіх навколо. Я почала молитися: “Ісусе, допоможи мені в цей нелегкий момент!”

І ось, відчувши незвичайну силу, я народила. Доктор Іванов виглядав здивовано, а бабуся відкрила очі і посміхнулася. Обстріл продовжувався, але мені було все одно – я вже була мамою!

Так от, доктор Іванов порадив мені найкращий “лік” від нервів – молитися. І хоча ця пригода була незвичайною, я завжди пам’ятатиму його пораду. Ісус, дякую тобі за мою доньку та незабутню історію! 🙏👶🤣

Автор- Наталия Шульмина.

" Поліклініка на Салтівці"

Привет всем. Решила сегодня сходить в районную поликлинику на Салтовке. Очередь была небольшая из за того что уже три дня подряд слышались жутки звуки рядом с окружной. Потом что то бахнуло, все разбежались, только одна бабушка глухо захрипела и упала на стульчик, у нее начался инсульт, врачи хотели ей сделать укол, но в больнице не оказалось нужного препарата, мне то же стало плохо от такой ситуации. В итоге бабушку спасли вроде. Решила проехаться в Никольский, пока выбирала булку 2 раза успели обьявить воздушную тревогу, все побежали прятаться в подвал, а я взяла себе кофе. И , вообще, стараюсь думать не о настоящем и прошлом, а о будущем, как настанут хорошие времена, я найду новую работу, стану великим писателем, и все такое. Тогда настоящее не кажется таким страшным. Вообще, даже не вздрогнула, когда ехала обратно в маршрутке и услышала взрыв! Конечно, в голове были мысли, что маршрутка перевернется, но когда я посмотрела на окружающих меня бабушек и увидела ,что им пофиг, мне сразу стало как то легче.

Автор- Наталі.