Пригоди бабусі на війні.

 

Ось вірш про бабусю, що пережила війну та знаходить себе в незнайомому місті:

Бабуся з Вовчанська

Бабуся з Вовчанська, в селі тихому, Мала город, кота, і душу велику. Вона вишивала рушники, пекла пироги, Своє серце вкладала в кожен рядок.

Але прийшла війна, обстріли і біль, Уламки скла поранили її душу. Російські солдати відвезли її далеко, До Белгорода, де час зупинився в руху.

Бабуся відкрила очі в незнайомому місті, Де мова і серця були інші. Вона злякалась, не розуміла, де її дім, 

Але в очах її світилась надія на повернення додому, вона подзвонила своїй сестрі , але та не знала як через кордон її повернути.

Там, серед чужих вулиць і будинків, Бабуся чекає на повернення додому. Вона стала заложником ситуації, але  її серце продовжувало битися.

Нехай бабуся знайде в цьому незнайомому місті свій шлях повернення додому і знову побачить своїх рідних.

Наталия Шульмина , Харків.

Бабушка Нюра и ее огород во время обстрела.

В селе Прудянка, где время текло медленно, Жила бабушка Нюра, с добрым сердцем и терпеньем. У нее был огород, где росли помидоры и капуста, И куры, гуси – ее верные спутники в жизни.

Нюра утром вставала, солнышко встречала, Под своим стареньким зонтом огород поливала. Она знала каждый корешок, каждый цветок, И вечером, уставшая, возвращалась домой.

Но однажды, в ночи, раздался ужасный грохот, Ракетный обстрел села – война пришла в дом. Дом Нюры разрушился, стены обвалились, А бабушка, раненая, в больницу попала.

Там она лежала, смотря в потолок белый, Вспоминая огород, куры, гусей своих. И хотя война отняла ей дом и здоровье, Ее доброе сердце осталось непоколебимо.

И вот, когда врачи спасли ей жизнь, Бабушка Нюра снова вернулась в свой дом. Она сажала цветы, кормила птиц на улице, И ее улыбка была ярче солнечного света.

Такая сила в доброте, в нежности рук, Верьте, даже в тяжелые времена, она живет. И в селе Прудянка, под небом голубым, Бабушка Нюра продолжает свой путь. 🌼🏡

Натали.