Апалачська стежка.

 " Апалачська стежка."

" Апалачьська стежка- це один із найвідоміших пішохідних маршрутів у світі. Вона проходить через східну частину Сполучених Штатів Америки, простягаючись від гори Катадин у штаті Мен на півночі до гори Спрінгер у штаті Джорджія на півдні" - прочитала Мишка Хомячку. Вони сиділи біля каміну у шикарній норі на Холодній горі у Харкові. " Я відчуваю, що вже хочу відвідати Америку та пройти цей туристичний маршрут, а ти, Хомячок?-" спитала Мишка. " Ні, Мишка, в мене ще мозолі на ногах болять після нашого походу до замку Дракули, я краще подивлюсь телевізор"- сказав Хомячок і переключився на своє улюблене телевізійне шоу. " Ось тому ти і не в формі, що уникаєш спорту. Ні, ми обовязково повинні хоч піднятись на гору Катадин  і подивитися на красиві види, а потім, якщо хочеш, повернемось додому- настояла на своєму Мишка.  " Ну, добре, добре, ти мене вмовила, Мишка, я не хочу з тобою сперечатись"- відповів Хомячок, розуміючи, що спортивної розминки не уникнути".....

" Апалачьська стежка" . Автор- Шульміна Наталія.

Пригоди Хомячка та Мишки на Апалачській стежині.

Рейнджер Баррі, Хомячок та Мишка впевнено йшли по Апалачській стежині, коли раптом небо потемніло, і почала насуватися гроза. Вітер посилився, і навколо загриміли громовиці.

**Баррі:** Ми повинні знайти укриття. Ця буря виглядає дуже серйозно.

**Хомячок:** Але куди нам йти? Навколо тільки дерева і кущі!

Вітер зростав все більше, і дощ почав падати густими краплями. Раптом Мишка помітила маленькі мерехтливі світлячки, що з'явилися на краю стежки.

**Мишка:** Дивіться, світлячки! Вони ніби ведуть нас кудись.

Баррі і Хомячок поглянули на світлячків і зрозуміли, що це може бути їхній єдиний шанс знайти укриття. Вони пішли за ними, відчуваючи, як дощ сильнішає.

Світлячки привели їх до величезного дерева з розколотим стовбуром. Створювалося враження, що дерево розділилося від блискавки спеціально, щоб створити укриття для мандрівників.

**Баррі:** Тут ми будемо в безпеці. Давайте швидше!

Всі троє забігли під стовбур дерева, укрившись від зливи і вітру. Вони присіли в затишному місці, спостерігаючи, як буря вирує навколо них.

**Хомячок:** Неймовірно, як ці світлячки з'явилися саме в потрібний момент.

**Мишка:** Можливо, це знак, що ми на правильному шляху. Природа часто допомагає тим, хто вміє її слухати.

Баррі посміхнувся і погодився. Вони залишалися під укриттям, поки буря не вщухла. Після цього, спокійно вийшовши назовні, вони подякували світлячкам і дереву, яке надало їм притулок.

З цього моменту герої усвідомили, наскільки важливо довіряти природі і її знакам. І з новими силами вони продовжили свою подорож по Апалачській стежині, знаючи, що навіть у найважчі часи завжди знайдеться допомога, якщо її шукати з відкритим серцем.

Після того, як дощ і буря стихли, наші герої, Баррі, Хомячок та Мишка, натрапили на дивного їжака-мандривника, що сидів під кущем з рюкзаком за плечима та палицею в руці. Їжачок був у чернечому одязі і виглядав дуже сумно.

**Баррі:** Привіт! Що трапилося? Чому ти такий сумний?

**Їжак-ченець:** Привіт, друзі. Я намагався знайти скарби їжаків-пустельників, але мені не вдалося. Це скриня з яблуками та каштанами, яку наші предки заховали давним-давно. Тепер я не можу знайти її, і моє серце наповнюється тугою.

**Мишка:** Ми можемо допомогти тобі! Ми вже багато разів знаходили схованки в лісі.

**Хомячок:** Так, ми впевнені, що разом нам вдасться знайти ці скарби!

Їжачок засвітився від надії, і всі разом вирушили в пошуки. Вони обходили ліс, досліджуючи кожен кущ і дерево, поки не натрапили на великий старий дуб з дуплом у коріння.

**Баррі:** Тут точно може бути схованка. Давайте подивимося ближче.

У дуплі дуба вони знайшли стару карту, намальовану на листі пергаменту. Карта вела їх через різні перепони: глибокі ями, густі кущі і вузькі стежки. Вони йшли, слідуючи інструкціям на карті.

Нарешті вони дісталися до невеликої галявини з покритою мохом скелею. За каменем була невеличка печера, в якій вони знайшли заховану скриню. Відкривши її, вони побачили, що вона повна соковитих яблук та стиглих каштанів.

**Їжак-ченець:** Ой, дякую вам! Ви дійсно врятували мене. Тепер я можу повернутися до свого монастиря і принести ці скарби. Вони мають величезне значення для нас.

**Баррі:** Ми раді, що змогли допомогти. Ці скарби — спадщина вашого народу, і важливо, щоб вони були збережені.

Їжак-ченець подякував друзям і вирушив у свою подорож назад з новими надіями і скарбами. Наші герої зрозуміли, що завжди варто допомагати тим, хто цього потребує, і продовжили свою подорож по Апалачській стежині, збагачені новими друзями та пригодами.

*** 

Автор Шульміна Наталія, Харків.

***